не мовчи
У дитинстві я любила ходила до бібліотеки у селі, де в бабусі проводила канікули. Одного разу я затрималася між книжковими стелажами, бо почула шум та крики у фойє, й вирішила перечекати, доки все не стихне. У фойє стояв неприємний запах алкоголю, бібліотекарка плакала, закриваючи закривавлене обличчя. Я не розповіла родичам, що випадково стала свідком сімейної драми.

Через багато років ця історія якось сплила, коли за столом зібралися й мої родичі, й сусіди. Хтось із жінок байдуже махнув рукою: «Всі знали, що чоловік її б'є. Дітей він не чіпав, і взагалі нікого не чіпав, тільки її бив».

Думаю, в багатьох є схожа історія. В цій мене вразило не рукоприкладство, а байдужість. Тобто всі знали, що він лупцює жінку, і всім було байдуже? Й сьогодні нічого не змінилося?... Хочу вірити, що я помиляюся. Хочу вірити, що все в наших силах, що ми можемо змінити ситуацію. Спецпроєкт Marie Claire, присвячений темі сімейного насилля, покликаний допомогти в цьому. Ми залучили найкращих фахівців із цієї теми, попросили детально розповісти, яким може бути вихід у людей, із якими трапилося сімейне насилля.
всі герої спецпроєкту закликають тих, хто постраждав від сімейного насилля, #НЕМОВЧАТИ
Взаємини між моїми батьками були ненайкращими. З раннього дитинства я був свідком постійних перепалок і конфліктів між ними. Іноді мене втягували в ці сварки. Я знаю, що таке рукоприкладство. За схожих обставин зростало бага- то моїх однолітків. Така нездорова пострадянська традиція передава- лася з покоління в покоління.

Чому це відбувалося?
З різних причин: погані оцінки у школі, безлад у моїй кімнаті. Особливого приводу не було потрібно. І на той момент мені це не здавалося чимось дивним, незвичним. Уже набагато пізніше я зрозумів, що це ненормально. Ненормально, коли батьки б'ються, принижують один одного, коли ремінь чи стусани стають вагомим аргументом у вихованні дитини. Ненормально, коли оточуючі бачать це, але заплющують очі та замовчують, бо це «не їхня справа». Ненормально, коли в сучасному світі апелюють словами «б'є чи ображає – значить, любить, бо просто любов буває різною.» Це ненормально. Це не про любов. Це про насилля фізичне чи психологічне.

Чи зміг ти відпустити образу?
Так. Я люблю маму, і не тримаю зла на тата.

Що на це вплинуло?
Батьки розлучилися, коли мені було 12 років. Це стало початком мирного життя. Через п'ять років я переїхав із Херсона до Києва. Почалася моє самостійне доросле життя. Фокус моєї уваги змістився на реалізацію моїх амбіцій та планів на життя. Дитячі образи відпали самі собою. Я не міг витрачати на них час. Дитячі травми… Щось залишилося зі мною. Але схожа історія є у кожного.

Я знаю з власного досвіду що таке шкільний булінг. Тому радію, що в сучасній українській школі цій проблемі приділяють увагу. Що з цього приводу думаєш ти?
Я пояснюю собі агресивне ставлення одних людей до інших через їхні власні комплекси. Варто пам'ятати про це та не реагувати на провокації. Хоча це зараз я про це так легко говорю, а в школі я відчував булінг через свою худорлявість. В мене це закладено генетично, бо мій тато був худорлявий. Певний час я соромився свого тіла, вважав його негарним

Коли ти перестав так думати?
На проєкті «Фабрика зірок-2». Коли під час фінального кастингу з нас знімали мірки для костюмів, я стикнувся знову із своїм комплексом: а якщо мене через мою худорлявість просто не візьмуть на проєкт? Зрештою, саме моє худорляве тіло стало моєю «фішкою». Дизайнери створювали речі, щоб підкреслити мою фігуру. Тоді я зрозумів, що помилявся, коли думав, що моє тіло неповноцінне.

Чи вмієш ти відстоювати свої кордони?
Я відкритий та довірливий. Люблю людей та добре їх відчуваю. Водночас вмію відстоювати свої кордони. Особливо що стосується хамства, панібратства, наглості. З такими людьми припиняю відносини на старті.

У тебе широке коло спілкування?
Ні, й постійно звужується. Якоїсь миті я усвідомив, що забагато енергії віддаю людям, і нічого не залишаю собі. Став більше концентруватися на собі. Сьогодні мене оточують люди, з якими мені цікаво – в них є великий життєвий досвід, у них можна чогось повчитися

Кому ти зателефонуєш в першу чергу за порадою?
Алану Бадоєву чи моєму директорові Олександру Кажияну. Вони – мої найкращі творчі друзі. Ми разом дорослішаємо, разом йдемо життям, приймаємо важливі рішення, ділимося відкриттями та завжди знаходимося на одній хвилі. Спілкування з ними мене надихає.

Творчість часто стає терапією для людей, яким випали життєві випробування. Ти згоден?
Так, для мене музика – це своєрідна терапія. До багатьох своїх пісень я переніс власний душевний біль і переживання, щоб звільнитися від них. Зараз я працюю над моїм майбутнім альбомом, який має вийти наступного року. Він буде про мої мрії та візуалізацію кращої версії самого себе. А ще – про ідеальні любовні стосунки, точніше, моє бачення їх.

Я була переконана, що вони в тебе іделаьні.
Мені складно зустріти «свою» людину, яка б розділяла мої цінності, моє світосприйняття. Можливо, в цьому і немає необхідності, але для мене це важливо. Моя велика проблема – тотальна відсутність вільного часу, який би я міг витратити на побудову та розвиток стосунків. Стандартна схема яка? Я з'являюся нізвідки, роблю знаки уваги, кличу на коктейль чи побачення, а потім зникаю в нікуди, щоб ще через півроку знову з'явитися. Фініш таких відносин настає раніше, ніж старт. Тому що це видається, ніби я несерйозний та безвідповідальний, але… Я живу між Україною та Америкою, я завжди в дорозі, свої енергію та сили віддаю на концертах. На цьому етапі мені складно зростити щось справжнє та довготриваале.

Які найпростіші речі тобі приносять задоволення?
Нещодавно я перехворів на ковід, і в мене був час полежати на дивані й нічого не робити. Мені це сподобалося. (Усміхається.) Я встиг подивитися багато фільмів. Серед них галасливий серіал «Гра в кальмара». До речі, позавчора на вечірці Gucci в Лос-Анджелесі, де зібралися всі селебріті – від Майлі Сайрус до Біллі Айліш, – я зустрів акторів із цього серіалу. Було цікаво на них поглянути без масок та зелених костюмів. (Усміхається.) Водночас я почав працювати з «живими» інструментами. Вони будуть присутні в новому альбомі. Це буде мій новий музикальний рівень.

Єпископ із Ватикану запропонував переписати список семи смертних гріхів і додати до нього більш актуальні – на кшталт забруднення навколишнього середовища, генну інженерію тощо. Що б додав ти?
Не люблю слово «гріх». Для мене це догма. Відлуння психологічного пресингу. Ти народився – і ти вже грішний. Народився, щоб страждати. Я з цим зовсім не згодний. Я б нічого не додавав та не переписував, бо не мені судити про слабкості інших. Для мене головна заповідь – не вбий. Ніхто не має права посягати на чуже життя. Інші заповіді та гріхи… Кожен має право вчинятит так, як йому підказують його совість, серце, інтуїція. Інша справа, що «каса – біля виходу». І на ній все одно доведеться розраховуватися.

Чи важко любити тебе та чи важко любити тобі?
Мені неважко любити, було б кого. Мене? Не знаю. Обожнювати, боготворити зіркову оболонку Макса Барських – дуже легко. Любити по-справжньому… Тобто того, хто від самого ранку встав не з тої ноги, занурений у свої думки, з усіма своїми звичками, хорошими та поганими… Такої людини поки я не зустрів.
https://www.youtube.com/watch?v=ibuHU68tgaw&ab_channel=MarieClaireUkraine
Заступник керівника служби Офісу Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Цього року Кабінет Міністрів виділив субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на створення мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.
Чи можна вже сьогодні говорити про результати такого кроку? Розкажіть, будь ласка, докладніше.

Виділення державних коштів на створення спеціальних служб, притулків і денних центрів було давно необхідно. Завдяки адвокаційній роботі Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної вперше це стало реальним.
Поліція намагається вчасно реагувати на випадки домашнього насильства. Проте мають бути місця, де постраждала людина зможе отримати прихисток та за необхідності соціально-психологічну допомогу, а також допомогу з розв'язання побутових проблем.
До сьогодні критично бракувало місць у притулках, і переважна їхня більшість у великих містах була створена на базі громадських та міжнародних організацій. Водночас мешканці невеликих міст мали труднощі з доступом до висококваліфікованої допомоги.
Завдяки субвенції з державного бюджету вже 124 громади отримали кошти на створення та покращення спеціалізованих служб підтримки. Лідерами в цьому процесі сьогодні є Житомирщина, Одещина, Рівненщина та Хмельниччина. Відтепер мешканці навіть найменших міст зможуть отримати соціально-психологічну підтримку й відчувати себе більш захищеними.
Також за ініціативою Віцепрем`єрки Ольги Стефанішиної на 2022 рік у держбюджеті закладається ще 235,86 млн грн на розбудову та модернізацію притулків.

У медіа було прикуто багато уваги до того, що за ініціативи першої леді Олени Зеленської Україна отримала офіційний статус учасниці «Партнерства Біарріц». Чому це важливо для України? Чому це важливо для кожного громадянина України?
У 2020 році уряд України приєднався до «Партнерства Біарріц» і затвердив план дій для виконання взятих на себе зобов'язань. Проблему домашнього насильства давно потрібно було підняти на найвищий політичний рівень.
Я вважаю це допоможе закарбувати розуміння, що домашнє насильство - це НЕ нормально.
Надзвичайно важливою сьогодні є участь першої леді Олени Зеленської. Завдяки її лідерству та зусиллям Україна приєдналась до «Партнерства Біарріц». Зі свого боку Віцепрем'єрка Ольга Стефанішина зосередила максимум зусиль та повноважень, щоб міністерства та інші центральні органи виконавчої влади активно взаємодіяли над втіленням плану дій із виконання «Партнерства Біарріц» та інших відповідних заходів.

Якщо коротко, «Партнерство Біарріц» – це про країну рівних можливостей.
ДМИТРО КАПЛУН
Приєднавшись до цієї міжнародної ініціативи, Україна працюватиме за такими напрямами: створення рівних умов для матері та батька по догляду за дитиною, умов для комфортного пересування сімей із дітьми та інших маломобільних груп населення, зменшення розриву в оплаті праці між жінками та чоловіками, а також протидія домашньому насильству та насильству за ознакою статі.
За перший рік реалізації ініціативи було ухвалено 2 надважливих закони. Один з яких спрощує можливість чоловікам брати декретну відпустку, а другий – посилює відповідальність за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі, а також дозволяє постраждалій особі отримати відшкодування збитків внаслідок насильства.
Ми також працюємо над створенням умов дистанційного навчання для дівчат за дисциплінами STEM (наука, технології, інженерія та математика). Також за підтримки нашого доброго партнера Фонду народонаселення в Україні по всій країні відкрито близько 8 тато-хабів. Це такі собі клуби усвідомленого батьківства, де батьки можуть дослідити різні методики уникнення конфліктів із дітьми або ж просто провести час разом зі своїми малюками. Як батько, я розумію, наскільки важливо більше часу присвячувати своїй дитині та як важливо вміти говорити з дитиною однією мовою.

Де на сьогодні ви бачите недопрацювання держави в боротьбі з домашнім насильством та як плануєте це виправити?
Суттєвою проблемою залишаються гендерні стереотипи. Чимало потерпілих бояться зізнатися в тому, що є жертвами насильства, приховують цю проблему. Тому ми не маємо повної картини щодо домашнього насильства, і це ускладнює боротьбу з таким ганебним явищем. Тут потрібно докладати більше зусиль.
Для нас дуже важливо донести до громадян, що замовчування насильства не допоможе його подолати. Це одна з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Україна, на жаль, не є винятком.
Саме тому у 2020 році уряд схвалив концепцію комунікації у сфері гендерної рівності для покращення розуміння державної гендерної політики, подолання гендерних стереотипів у суспільстві, а також проявів гендерно зумовленого насильства та сексизму. Ми працюємо над тим, аби громадяни знали, що потрібно робити, до кого звернутись і як отримати допомогу, якщо вони зіткнулись із насильством.
Для цього уряд також запустив безкоштовну гарячу лінію 15-47, яка працює цілодобово й де людина, яка зіткнулась із домашнім насильством, може отримати консультацію, психологічну та правову підтримку.
Ще один напрям, куди ми інвестуємо зусилля, – це посилення координації між соціальними службами, правоохоронними органами та судовою владою.


Поліція є першою державною інституцією, яка має реагувати на випадки домашнього насильства. Які роботи ведуться з працівниками поліції (знаю, що їх переучують) та чи можна вже говорити про результати?

Роль поліції в боротьбі з домашнім насильством важко переоцінити, адже вона фіксує акти насильства й налагоджує перший контакт із потерпілими. Тому дуже важливо, щоб поліцейські могли знайти правильний підхід до потерпілого та відреагувати на дії кривдника. Для цього в поліції проходять регулярні навчання.
Також збільшується й кількість спеціальних груп реагування поліції на випадки домашнього насильства. На сьогодні такі групи працюють у 67 містах, їхня кількість збільшилась більш ніж удвічі.
Особисто для мене важливим кроком щодо захисту потерпілих від насильства є функціонування понад 45 «зелених кімнат» на території України для дітей-свідків або потерпілих від насильства, зокрема сексуального. Ці кімнати діють за методологією проведення інтерв'ювання дитини, яка потерпіла або стала свідком протиправних дій, в умовах, що не допускають повторної травматизації дитини. Думаю, цей революційний крок дозволить мінімізувати кількість випадків психологічних травм у дітей.
Також зараз розробляється спеціальний мобільний додаток для потерпілих від насильства, який матиме прихований інтерфейс. Зовні він буде замаскований, скажімо під додаток з іграми, аби потерпілий міг швидко та непомітно для кривдника звернутись до поліції.
Найважливіше, що поліція готова вчитись та напрацьовувати нові механізми протидії домашньому насильству.

Які конкретні кроки, дії, акції держави заплановані на наступний рік у протидії домашньому насильству?
Думаю, основний акцент насамперед буде спрямований на формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильства та посилення готовності протидіяти його проявам. Дуже важливо розвивати культуру нетолерування домашнього насильства.
Ми також плануємо працювати над удосконаленням системи запобігання та протидії насильству. Як я вже зазначав, на наступний рік у державному бюджеті закладено 235,86 млн грн на відкриття спеціалізованих притулків та кризових кімнат для потерпілих. Очікуємо, що завдяки розширенню мережі соціально-психологічної підтримки якомога більше людей отримають психологічну, юридичну, а за потреби й медичну допомогу.
Будемо також працювати над змінами до законодавства для належного розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до відповідальності.
Паралельно з цим повинна організовуватись робота з кривдниками, аби кожен із них зрозумів – порушив закон – неси покарання та трансформуйся.

Чи ви вірите в можливість подолання цієї проблеми?
Я абсолютно переконаний, що кількість випадків домашнього насильства з часом можна звести до мінімуму, адже в нас є знання, підтримка міжнародних організацій, необхідні механізми протидії, а головне – сильне прагнення викорінити цю проблему. Проте це питання не одного року. Для цього важливо консолідувати зусилля уряду, парламенту, судової гілки влади, громадянського суспільства й міжнародних партнерів. І головне – пам'ятати, що кожен маленький успіх на шляху боротьби з домашнім насильством має підкріплюватись ще більш наполегливою роботою – це ключ до успіху.

Що може вже сьогодні зробити кожен із нас?
Не толерувати будь-які прояви насильства чи то емоційного, чи то економічного, чи то фізичного. Потрібно пам'ятати, що терпіння не розв'язує проблему, здебільшого це рух по колу. Тому важливо вчасно звертатися до служб допомоги потерпілим від домашнього насильства, аби запобігти невідворотним наслідкам. Також важливо не залишатись байдужим, якщо ви знаєте про випадки насильства серед ваших близьких та знайомих.
пані Посол Великої Британії в Україні

Як в історії боротьби з домашнім насильством підвищення обізнаності про цю сумну проблему допомогло її зменшити? Чи можете ви навести відповідні приклади?
Обговорення проблеми робить її видимою. Робота посла дає мені можливість використовувати публічні можливості, тож я роблю саме це. Коли я зустрічаюся з вищими посадовими особами або виголошую публічну промову, я говорю про те, як ми можемо захистити жінок від домашнього насильства, і про заходи, які можуть бути вжиті, щоби жінки могли повною мірою відігравати свою роль у перетворенні України на сильну і впевнену державу. Я впевнилась в ефективності таких дій. Наприклад, місцева влада почала виділяти більше ресурсів на відкриття притулків, коли ми працювали разом з іншими громадами, а також із ООН, для створення одних із перших, у тому числі в Києві. Такі проєкти показали українським жінкам, що вони можуть піти туди, де їх захистять, дадуть притулок і ставитимуться з повагою. Крім того, вони продемонстрували місцевій владі, що медичні працівники, поліція, соціальні працівники і юристи можуть працювати разом, щоб забезпечити такий захист.

Велика Британія також підтримала медіа-кампанію з UNFPA в Україні під назвою «Розірвати коло». Мета кампанії складалась із двох рівнів: підвищити розуміння громадянами широкого спектру домашнього насильства, включаючи психологічне; і озброїти їх знаннями про те, як підтримати того, кому, на їхню думку, загрожує насильство. Опитування, проведене за підсумками кампанії, показало, що як збільшення розуміння, так і готовність підтримати інших різко зросли, що дійсно говорить про практичний результат підвищення обізнаності.

Які освітні проєкти і тренінги, з вашого досвіду, можуть бути корисними для боротьби з домашнім насильством? Які з них виявилися корисними у Великобританії? Чи чули ви про якісь із них тут, в Україні?
Громадяни повинні мати право діяти, щоб захистити себе, якщо вони зазнають домашнього насильства, і захищати інших, якщо вони підозрюють, що друг, колега або член сім'ї можуть бути в небезпеці. Люди повинні мати доступ до інформації, щоби допомогти їм вийти з таких ситуацій. Навіть найпростіший обмін інформацією, наприклад, гарячі телефонні номери, зробили величезну різницю у Великобританії, і я бачу, що це робить значну різницю і в Україні теж . Одним із найважливіших уроків, які ми засвоїли, є необхідність повторювати ці можливості навчання знову і знову, і постійно поширювати доступну інформацію.

У Великобританії було проведено низку національних кампаній, в тому числі «Спільноти небайдужих свідків» і «Великобританія каже годі». Вони спрямовані на підвищення обізнаності про домашнє насильство і сексуальне насильство по всій країні, вони також кидають виклик гендерним стереотипам і шкідливій соціальній поведінці. У 2019 р. запущено кампанію з заохочення розмов про здорові стосунки, щоби люди могли чітко провести межу між здоровими і насильницькими відносинами.

Яким чином, на вашу думку, держава повинна заохочувати різні групи підтримки й активістів, які присвятили своє життя боротьбі з домашнім насильством?
Держава повинна будувати міцні зв'язки з громадянським суспільством та волонтерськими групами, які безпосередньо та тісно співпрацюють із людьми, котрі постраждали від домашнього насильства. Уряд повинен перейняти досвід цих організацій і фінансово підтримувати їхні проєкти.
Мелінда Сіммонс
Психолог

Чи можна на етапі побудови відносин розгледіти в партнері аб'юзера?
У тому-то й складність: аб'юзивні відносини – це один із видів співзалежних відносин. Вступаючи в них, один бере на себе роль «переслідуваного», інший – «жертви». Часом партнери міняються ролями. Але «корінь зла» криється саме в залежності обох людей від цих нездорових стосунків. І, на мою думку психолога, замість того, щоб ділити партнерів на категорії «деспот» та «бідолашка», карати кривдника, рятувати постраждалого чи постраждалу, потрібно цим людям допомогти. Допомогти «вирости» над цими стосунками, позбутися залежності.

Що для цього потрібно робити?
Залежність (будь-яка – алкогольна, ігрова тощо) ґрунтується на тому, що людина не до кінця (або ж зовсім) не усвідомлює себе. Тому використовує іншу людину, щоб отримати те відчуття, якого не може досягти через власну неспроможність порозумітися з собою. Все засноване на неспроможності «кривдника» та «жертви» ясно усвідомити свої потреби, мрії, цінності тощо, людина вступає у залежні стосунки – з алкоголем, іграми, або іншою людиною, яка тепер за замовчуванням має задовольняти його потреби. Та оскільки ці потреби задовольняються криво-косо, раз у раз виникають конфлікти різного характеру. Тому, якщо ви зараз перебуваєте саме у таких стосунках, варто зупинитися та розібратися: у якій ролі ви зараз виступаєте, чого прагнете від життя і від цих стосунків, які ваші цінності, де ваші кордони порушують, чи, можливо, ви порушуєте чиїсь? Найкраще за все з цим усім піти на психотерапію. Бо «магніт взаємозалежності» тягтиме вас назад у нездорові стосунки сильніше за бажання самоусвідомлення та самопізнання.

Яка в цьому роль психотерапевта?
Він – та людина, яка допоможе вам розібратися з цим усім, розкласти все по поличках та привести все до ладу. Психотерапевт допомагає, але не рятує. Тому що самодослідження – це складний процес, і потрібен хтось, хто допоможе не здатися. Якщо ви вже стали на шлях самоусвідомлення – це спричинить кризу. Наприклад, у стосунках людей, що перебувають у шлюбі, такою кризою може стати розлучення.

Чи можна ще в дитинстві помітити схильність дитини до співзалежних стосунків?
Я б сказав, що в дитинстві можна закласти фундамент для того, щоб у дорослому віці людина вступила саме в такі стосунки. Фундамент закладають батьки, які не розповідають дитині про кордони інших людей, не пояснюють, де саме пролягає межа, що її не можна порушувати. Вже в три роки потрібно говорити дитині, що так робити не можна, а так взагалі боляче. Не менш важливо аргументувати, чому не можна.

Як поводити себе, коли домашнє насилля відбувається в тебе на очах?
Це складне етичне питання. На нього немає відповіді. Припустимо, ви опинилися поруч із батьком, який лупцює свою дитину: серце підказує втрутитися – втручайтеся, ви будете чесні з собою. Але ж ви розумієте, що ваше втручання стратегічно тільки погіршує ситуацію. І тут виникає складне етичне рівняння: дослухатися до серця чи розуму. Інший приклад: сваряться хлопець та дівчина. Хлопець підвищує голос, поводиться явно агресивно. Серце підказує вступитися за дівчину… Я б радив дослухатися до розуму, бо в цьому випадку вам, скоріше перепаде на горіхи від самої жертви, ніж від кривдника. Ви будете винним, бо намагаєтесь порушити «нормальний стан речей», «порушити правила гри». Тому дивіться «пункт перший»: допоможіть вирости з цієї ситуації, а не знайти винного. Хочете бути корисним: витримайте напругу «що ж я за моральний виродок і не допомагаю жінці, дитині, товаришу» й вчиніть стратегічно вірно. Спробуйте побачити обидва шари проблеми: зовнішнього благородства та внутрішнього, більш глибинного, психологічного – співзалежність людей. Не будьте тією людиною, яка замкне це хибне коло.
Ігор Погодін
Лідер проєкту Avon «Благодійність-2021»

Розкажіть докладніше про дослідження, яке провели фахівці компанії Avon, та поділіться своїми висновками.
За останні 2 роки ми провели 2 етапи Всеукраїнського дослідження жінок, у яких дізналися більше про сучасну українку, її вподобання, переконання, страхи та стереотипи, з якими вона стикається щодня. Оскільки починаючи з 2009 року в Україні діє благодійна програма Avon «Місія проти насильства над жінками», ми вирішили дізнатися думку жінок щодо цієї проблеми також.

Отримані результати нас шокували, 63% жінок стикалися особисто з одним із проявів домашнього насильства. 52% зазнавали насилля з боку партнера, а це на 20% більше, аніж у 2020 році. Українки за своєю природою дуже сильні й вольові, тож 64% з опитаних позбулися насилля у своєму житті. Але разом із тим залишилася ще велика кількість жінок та дівчат, які продовжують терпіти. Основними причинами продовжувати терпіти українки назвали відсутність місця, куди можна було б піти (61%), переконання, що сім'ю не можна руйнувати (38%), фінансові питання (36%) та хвилювання за дітей (34%).

Що вплинуло на зміну показників? Випадки домашнього насильства почастішали чи українські жінки почали про них говорити вголос та звертатися у відповідні служби?
Через карантинні обмеження жертви виявилися закриті в одному приміщення зі своїми кривдниками, тому почастішали саме випадки домашнього насильства.
Згідно зі статистикою саме робота – те місце, де жінка, яка живе в умовах домашнього насильства, може почувати себе в безпеці. Звичайно, наше суспільство змінюється, про це починають говорити вголос, але, на нашу думку, причина зовсім в іншому.

Розкажіть, що саме зроблено компанією Avon у напрямі розв'язання цієї проблеми?
Починаючи з 2019 року ми співпрацюємо з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення. За цей час ми надали підтримку жінкам, які потрапили в складні життєві обставини, на суму понад 10 млн грн. Наступний крок – це відкриття кризової кімнати, яка має допомогти українкам наважитися на важливий крок – розірвати коло насильства. Ми вже перерахували 25 тис. доларів UNFPA на ремонт та облаштування приміщення. Тож на початку наступного в Чернігові розпочне свою роботу перша соціальна квартира, де зможуть отримати тимчасовий прихисток, психологічну та юридичну підтримку жінки з усієї Чернігівщини.
ОРИНА ІГНАТЬЄВА
Розрізняють 4 види домашнього насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне. Вони всі жахливі, та яку форму ви виокремили б, до якої варто саме зараз привернути увагу української спільноти?
Ми вважаємо, що некоректно говорити про якийсь один із видів насилля. На сьогодні частіше говорять про всі види. Можливо, варто проводити більше просвітницьких кампаній. Говорити про цю проблему вголос, а не замовчувати її. Пояснювати, що газлайтинг, постійна саркастична критика, фокус на недоліках – це одна з форм психологічного насильства, щоб люди не плутали це зі звичайною сваркою та змирялися з цим.

Як ви вважаєте, чи можна боротися з цим явищем?
Боротися потрібно, а не можна. Чим частіше в суспільстві про це говоритимуть, тим більш обізнаним буде покоління дівчат, що підростають. Вони в зрілому віці зможуть протистояти насиллю, а не змирятися й терпіти.

Що може зробити кожен та кожна з нас?
Не бути байдужим, звертати увагу на подібні ситуації у своєму оточенні та не залишати людину наодинці зі своєю проблемою, запропонувати допомогу, підтримати морально й психологічно.

Що може зробити бізнес?
Ми віримо, що бізнес може бути силою добра й він не може бути осторонь від проблеми, яка гостро стоїть у суспільстві. Ми своїм прикладом показуємо, наскільки бізнес має бути соціально відповідальним та дбати про суспільство, у якому працює.
Експертка у сфері протидії ґендерно зумовленому насильству, виконавча директорка МБФ «Українська фундація громадського здоров'я»

Оскільки відповідальність за рішення розірвати замкнуте коло, покінчити з насиллям (а зазвичай залишити чоловіка чи навіть піти з родини) лежить повністю на жінці, до чого вона має бути готова?
Якщо говорити про випадок насильства, коли кривдником є чоловік, то так – рішення про вихід із кола насильства буде належати потерпілій – жінці. Для того щоб зробити перший крок, жінка має розуміти, що це досить складний шлях і можна зустріти багато неочікуваних ситуацій. Це й спроби примирення зі сторони кривдника або ж погроз від нього, ще більше насильство з його боку чи осуд суспільства (близького оточення). Часто це розірвання кола економічної залежності від кривдника, а не кожна жінка до цього може бути готова. Також потрібно розуміти, що це довгий шлях відстоювання й захисту своїх порушених прав та роботи над собою.

Найкращим першим кроком для потерпілої буде оточити себе 1) фаховою та професійною підтримкою (людьми-професіоналами, які допоможуть подолати негоди на цьому шляху (психологи, юристи); 2) близькими, які зможуть підтримати морально під час процесу виходу з насильницьких стосунків та не будуть засуджувати за вибір жити вільно від насильства.

Хочу підкреслити, що потерпілими від насильства можуть бути не лише жінки, а й чоловіки, а також діти, люди літнього віку, а не виключно жінки, які перебувають у насильницьких стосунках із чоловіками.

Мені дуже врізалися в пам'ять сцени з «Маленької великої брехні», де показано в деталях, як героїня готується залишити свого чоловіка-аб'юзера – ховає документи та ключі від нової квартири. Про які дрібниці (які на справді зовсім не є дрібницями) потрібно попіклуватися заздалегідь жінці?
Ви праві, ці сцени добре ілюструють потребу в так званому плані безпеки. Під час роботи з потерпілими ми завжди радимо мати такий план, у межах якого подбати про безпечне місце для себе (та дітей у разі їхньої наявності), заховати в безпечному місці (куди не має доступу кривдник) або передати близьким людям документи (свої, дітей, права власності), дублікати ключів, необхідні ліки (особливо ті, які треба приймати безперервно), речі першої потреби, певну суму грошей на перший час. Також можна домовитися із сусідами або близькими людьми про «сигнали небезпеки», щоб вони знали, коли потрібна допомога, тощо.
Галина Скіпальська

Кожний окремий випадок домашнього насильства індивідуальний, розкажіть, будь ласка, в яких окремих ситуаціях до яких організацій найкраще звертатися по допомогу?
Сьогодні ми маємо розгалужену систему органів та установ, до яких можна було б звернутися за допомогою, як державних, так і громадських та благодійних організацій.
Потерпілі від насильства можуть звернутися на гарячі лінії (15-47 – державна, 116-123 – Національна гаряча лінія із запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда - Україна»), за психологічною допомогою (у центри соціальних служб, центри надання соціальних послуг, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги). Також за отриманням правової допомоги можна звернутися до центрів безоплатної правової допомоги (0-800-213-103). Є гарний онлайн-ресурс, де можна більше дізнатися про надавачів послуг і навіть пройти тест щодо ваших стосунків – це сайт «Розірви коло» https://rozirvykolo.org/.
Якщо є готовність або якщо йдеться про загрозу життю, то потерпілим від насильства за захистом своїх прав потрібно звертатися до поліції. Якщо ж готовності до звернення в поліцію немає, але людина хоче зібрати інформацію про те, як захистити свої права, і контакти різних служб та установ, які можуть стати в пригоді, то є телеграм-бот – @police_helpbot.

Можливо, є норми права чи закони, з якими варто ознайомитися жінці, яка потрапила в ситуацію з домашнім насильством?
Про свої права потерпіла може прочитати в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» й на сайті «Розірви коло» https://rozirvykolo.org/moyi-prava/. Окрім того, як я говорила раніше, можна звернутися за консультацією до системи безоплатної правової допомоги. Найкраще звертатися до професіоналів.

Як ви вважаєте, чи можна подолати цю проблему? Кому (яким країнам, спільнотам) це вдалося, на вашу думку?
Зараз весь світ націлений на боротьбу з таким явищем, як насильство, та на формування нульової толерантності в суспільстві. Але це має бути комплексний підхід – робота держави, виражена в політичній волі, націленій на ухвалення законів та інших нормативно-правових актів (зокрема, ратифікації Стамбульської конвенції – Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами), співпраці з громадським суспільством, зміні парадигми підходів до розслідування випадків насильства, а також у постійному інформуванні населення про недопустимість насильства та його згубний вплив на життя й здоров'я.

А щодо країн, група експертів Ради Європи з боротьби з насильством щодо жінок та насильством у сім'ї виділяють як лідера у сфері запобігання й протидії насильству Швецію через її новаторські підходи до цього питання та численні законодавчі й політичні заходи, що були вжиті за останні 40 років. (Тут можна почитати про Швецію та її заходи https://novayagazeta.ru/articles/2021/10/01/vina-v....) Мені особисто імпонує досвід Канади, Британії. До речі, саме ці країни неабияк підтримують побудову системи протидії домашньому насильству в Україні.
Програмна спеціалістка ООН Жінки в Україні з питань управління, жінок, миру та безпеки
Судячи з медіа, останнім часом усе більше уваги приділяється питанню домашнього насильства в Україні. Чи справді це так? Чи могли б ви в загальних рисах окреслити реальну картину?
Домашнє та гендерно зумовлене насильство в Україні є масовим і систематичним явищем. Згідно з дослідженнями, сім із десяти жінок зазнавали психологічного, фізичного або сексуального насильства від свого партнера чи сторонньої особи починаючи з 15 років.
Медіа відіграють важливу роль у підвищенні обізнаності та зміні стереотипних уявлень про гендерно зумовлене насильство. Проте в Україні, як і в багатьох інших країнах, жінки часто представлені в медіа стереотипно. Випадки насильства щодо жінок, у тому числі домашнього насильства, висвітлюються мало, а якщо висвітлюються, такі репортажі можуть містити стереотипи та звинувачення самих жінок у тому, що сталося. Досягнення гендерної рівності можливо лише за умови, що всі будуть добре поінформовані про домашнє та інші форми гендерно зумовленого насильства, те, як воно впливає на суспільство, та те, як боротись із цим явищем, для того щоб сформувати нульову толерантність у нашому суспільстві до насильства щодо жінок.

Якщо загалом оцінювати положення жінки в українському суспільстві, то за останніх 30 років воно змінилось у кращу сторону. Якщо говорити в контексті домашнього насильства, чи є зрушення? Які конкретно?
Домашнє насильство є грубим порушенням прав людини, що впливає на жінок непропорційно. Така ситуація склалась як результат нерівних відносин між жінками та чоловіками. Протягом століть домашнє насильство толерувалося й визнавалось нормальним у стосунках. З прийняттям основоположних конвенцій про права людини, права й гідність кожної та кожного захищаються міжнародним правом, й обов'язок держав – забезпечити повагу, захист і виконання таких документів.
Європейський суд з прав людини встановив для держав позитивні зобов'язання щодо захисту громадян від порушень прав людини, вчинених окремими особами, у тому числі у сфері приватного життя. Тобто держава повинна вжити відповідних заходів для захисту життя всіх, хто перебуває під її юрисдикцією. А також вжити превентивних заходів для захисту осіб, життю яких загрожують злочинні дії інших.
Ще 30 років тому домашнє насильство в Україні вважалося приватною справою, проте зараз в українській законодавчій базі чітко прописана криміналізація домашнього насильства.
НАДЄЖДА ЛУТЕНКО
Зокрема, після ухвалення нового законодавства про домашнє насильство особи, які пережили насильство, можуть скористатися заходами захисту, такими як терміновий заборонний припис, виданий поліцією, та довгострокові судові обмежувальні приписи стосовно кривдників, які вчинили домашнє насильство.
Метою таких заходів є негайне припинення насильства та забезпечення захисту постраждалих осіб шляхом тимчасового усунення кривдника з дому потерпілої (навіть якщо злочинець має право власності на спільне житло), заборонивши спілкування та доступ до житла потерпілої.
Йдучи проти існуючих стереотипів, все більше жінок повідомляють про домашнє насильство, шукають справедливості та вимагають реалізації свого права жити без страху. З року в рік в Україні видається все більше термінових заборонних приписів та судових обмежувальних приписів стосовно кривдників, які вчинили домашнє насильство.
Водночас ситуація з насильством щодо жінок і дівчат в Україні ще далека від ідеальної. Необхідно активізувати ще більше зусиль для того, щоб змінити існуючі патріархальні соціальні норми й зробити нормою гендерно рівні стосунки, що засновані на повазі та ненасильницьких відносинах.
Інституційна система реагування на домашнє насильство також має стати більш міцною та доступною, щоб гарантувати, що кожна потерпіла буде захищена, а кривдників буде притягнуто до відповідальності.

Чи можемо ми оцінювати ці зрушення в контексті європейських країн, США, оскільки ця проблема не має національності та віку? Вона підіймається в літературі та кіно?
Україна досягла значних успіхів у сфері протидії домашньому насильству, ухваливши Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».
Перегляд законодавчої бази та прогрес у її імплементації наблизили українське законодавство до відповідності Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції), що підписана, але досі не ратифікована Україною, а також Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та іншим міжнародним стандартам. Разом із тим закони виконуються недостатньо добре, а системи правосуддя та соціального захисту все ще потребують зміцнення для забезпечення ефективного реагування на безкарність злочинців, що вчиняють насильство, підвищення рівня довіри потерпілих та збільшення звернень від потерпілих.

Розрізняють 4 форми домашнього насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне. Вони всі жахливі, та яку форму ви виокремили б, до якої варто саме зараз привернути увагу української спільноти?
Зазвичай, коли люди думають про насильство, вони уявляють собі фізичне насильство, яке призводить до видимих травм потерпілої. Крім того, більшість справ про домашнє насильство, які розслідуються системою правосуддя в Україні, пов'язані з фізичним насильством. Проте фізичне насильство – лише один із видів насильства. Існує кілька категорій насильницьких відносин, що несуть за собою руйнівні наслідки. Смертність, пов'язана з фізичним насильством, значно вища, проте руйнування особистості, що супроводжує інші види насильства, – це значна проблема, про яку не можна забувати.
Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, характерною рисою якого є використання вразливості, невпевненості та незахищеності людини. Така поведінка містить постійні залякування, приниження, маніпуляції, нав'язування та контроль. Ця форма насильства може існувати окремо, проте зазвичай вона поєднується з іншими формами домашнього насильства.
Використання сексу з метою експлуатації або примус до сексу з іншою людиною – це сексуальне насильство. Важливо зазначити, що згода на секс у минулому, навіть у подружніх чи партнерських стосунках, не означає згоду назавжди. Сексуальне насильство може містити в собі як вербальну поведінку, так і фізичні дії.
Економічне та фінансове насильство – це спосіб контролю над потерпілою шляхом маніпулювання економічними ресурсами. Цей вид насильства може містити контроль над доходом сім'ї, заборону доступу або жорстке обмеження доступу до сімейних коштів, збереження фінансової таємниці чи існування прихованих рахунків, примусове заволодіння коштами потерпілої. До цього ж виду насильства відноситься спричинення втрати потерпілою роботи або перешкоди на шляху працевлаштування, здобуття освіти, а також заборона витрати грошей на власні потреби.

Який механізм дій людини, яка стикнулася з проявами домашнього насильства?
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено права постраждалої особи, у тому числі на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства, отримання повної та вичерпної інформації від суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права й соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися, а також безоплатна правова допомога відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Надання потерпілим інформації про їхні права та доступність послуг здійснюється представниками й представницями Національної поліції України, які часто реагують на випадки домашнього насильства першими. Зокрема, поліція може надати постраждалій особі підтримку в розробці індивідуального плану безпеки. Саме тому дуже важливо звертатись до поліції у випадках насильства. Зробити це можна за телефоном гарячої лінії Національної поліції 102 або через спеціалізований Telegram-канал #ДійПротиНасильства, розроблений поліцією у період початку пандемії COVID-19. У цей час значно зросла кількість випадків домашнього насильства, і багато потерпілих не змогли зателефонувати в поліцію через те, що залишилися зачиненими вдома з кривдником через карантинні обмеження. У випадках, коли потерпіла вирішує не звертатися до поліції по допомогу, вона може звернутися до соціальних служб та громадських організації, що підтримують потерпілих від домашнього насильства. Більше інформації про права потерпілих, доступні послуги, індивідуальний план безпеки й про те, як допомогти членам сім'ї та друзям, які постраждали або страждають від домашнього насильства, можна знайти на сайті: https://rozirvykolo.org

Де можна дізнатися конкретні адреси та прізвища?

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає відповідальних за запобігання й реагування на домашнє та гендерно зумовлене насильство на національному, регіональному й місцевому рівнях. Цей закон також підкреслює важливість ефективної міжвідомчої взаємодії та реагування на випадки насильства, що засновані на принципах поваги, прав людини, конфіденційності й вирішенні конкретних потреб потерпілих, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей і людей похилого віку.
Інформацію про послуги, які надаються на місцевому рівні, можна знайти на сайтах обласних та місцевих адміністрацій або зателефонувавши на урядову гарячу лінію з протидії домашньому насильству за номером 15-47. Ця лінія безкоштовна та працює цілодобово. Крім того, діє Національна гаряча лінія з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації від громадської організації «Ла Страда – Україна», її номер – 116-123. Ця гаряча лінія також безкоштовна для дзвінків із мобільного та працює цілодобово. Звернувшись на неї, потерпілі можуть отримати психологічну та юридичну допомогу.

Як ви вважаєте, чи можна боротися з цим явищем? Як?
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами є першим юридичним обов'язковим документом у Європі, що створює правову рамку, спрямовану на захист жінок і дівчат від гендерно зумовленого насильства, а також будь-яких осіб від домашнього насильства.
Україна підписала Стамбульську конвенцію 7 листопада 2011 року та частково узгодила свою правову базу з положеннями конвенції. Водночас ратифікація цієї конвенції є необхідним кроком для забезпечення відповідності решти законодавства її стандартам. Ратифікація також передбачає покращення збору інформації про гендерно зумовлене насильство та злочини, пов'язані з домашнім насильством, а також посилення підтримки й захисту потерпілих, керуючись рекомендаціями ГРЕВІО, створеними в результаті періодичних оглядів виконання конвенції.
Попри те що зміцнення законодавчої бази шляхом приведення її у відповідність до існуючих міжнародних та регіональних стандартів є вирішальним, для того щоб бути ефективними, закони також мають виконуватись належним чином.
Підвищення рівня обізнаності жінок і чоловіків, дівчат і хлопців про домашнє насильство та його негативні наслідки для психологічного й фізичного стану потерпілих, а також просування питань гендерної рівності та стосунків, які засновані на повазі, є важливим кроком, що може змінити дискримінаційні соціальні норми й запобігти домашньому насильству.
Водночас необхідним є покращення доступу до правосуддя осіб, які пережили домашнє насильство, через підвищення їхньої правової обізнаності, інформування про їхні права, юридичні процедури, можливості захисту та заохочення повідомляти про випадки насильства.
Водночас доступ потерпілих від домашнього насильства до правосуддя здебільшого залежить від якості реагування на такі випадки системи правосуддя. У зв'язку з цим існує гостра потреба в зміцненні спроможності поліції, суддів, прокурорів та адвокатів у питаннях реагування на домашнє насильство з урахуванням гендерної проблематики та з використанням підходу, орієнтованого на постраждалих осіб, забезпечуючи при цьому захист усіх потерпілих і притягнення всіх кривдників до відповідальності. Соціальний захист та служби психологічної підтримки для потерпілих від домашнього насильства повинні бути завжди доступними, щоб надати потерпілим можливість отримати необхідну психологічну підтримку.

Що може зробити кожен та кожна з нас?
Сором, ізоляція та відсутність підтримки часто є основними факторами, що змушують потерпілу залишатися в небезпечних і нездорових насильницьких стосунках.
Більшість людей часто не може розпізнати ознак, які вказують на ситуацію з домашнім насильством, та не знає, як надати підтримку й допомогти потерпілим від насильства. Суспільство мусить стати поряд із жінками, що пережили домашнє насильство, як надійний союзник і дати зрозуміти, що вони не самотні й можуть отримати підтримку та захист.
Якщо ви знаєте когось, хто перебуває в насильницьких стосунках, ви можете зробити кілька речей. Підтримуйте регулярний зв'язок із цією людиною, щоб перевіряти, чи в безпеці вона, та переконайтеся, що їй нічого не загрожує через спілкування з вами. У деяких випадках кривдник може бачити, чути та контролювати спілкування потерпілої, тому дізнайтеся, як краще спілкуватися з особою, яка викликає ваше занепокоєння. Це може бути спілкування в SMS, електронною поштою або в соціальних мережах, якщо це безпечно для потерпілої. Будьте стримані в спілкуванні з нею в час, коли кривдник може бути вдома, щоб не наразити її на додаткові ризики.
Дізнайтеся, які служби для жінок, що постраждали від насильства, діють у вашому місті чи громаді, і надайте цю інформацію потерпілим. Це можуть бути контакти притулків для потерпілих від насильства жінок, номери гарячої лінії, консультативних служб або жіночих правозахисних організацій. Якщо комусь із ваших знайомих потрібна термінова допомога, поділіться з ними контактами швидкої допомоги, поліції та урядової гарячої лінії запобігання домашньому насильству (телефон 15-47). Ви також можете самостійно повідомляти про випадки насильства щодо вас і ваших знайомих у випадку загрози життю та здоров'ю.
Національна менеджерка проєктів Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, програми "Безпека людини"
Якщо загалом оцінювати положення жінки в українському суспільстві, то за останні 30 років воно змінилось у кращу сторону. Якщо говорити в контексті домашнього насильства, чи є зрушення? Які конкретно?
Так, погоджуюсь, що положення жінок в українському суспільстві змінилось у кращий бік за останні 30 років. Жінки активніше беруть участь у суспільно-політичному, соціальному, економічному житті країни, у бізнесі – в усіх галузях.
Поступово змінюються стереотипи про ролі та обов'язки жінки й чоловіка в суспільстві, родині. Особливо ці зміни помітні серед молоді. І це дуже позитивні зрушення, оскільки підґрунтям для гендерно зумовленого насильства, зокрема домашнього, є саме гендерні стереотипи, які роками живуть у суспільстві, передаються з покоління в покоління та які так складно змінити.
Україна була першою пострадянською країною, яка ухвалила відповідний закон із протидії домашньому насильству (ДН) ще у 2001 році. З того часу відбулось багато змін та зроблено багато позитивних кроків у сфері протидії домашньому насильству, до яких долучилися як урядові органи, так і міжнародні й громадські організації та активісти:

- у 2017 році ухвалено новий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство було криміналізовано, також, базуючись на дієвих міжнародних практиках, новим законодавством були введені такі нові інструменти, як терміновий заборонний припис й обмежувальний припис (розробку яких підтримав офіс Координатора проєктів ОБСЄ в Україні), та багато інших законодавчих нововведень;

- працюють гарячі лінії (урядова – 15-47 та ГО «Ла Страда – Україна» – 116-123);

- у потерпілих є можливість безкоштовно отримати первинну та вторинну правову допомогу;

- в усіх обласних центрах створені мобільні групи поліції з реагування на факти домашнього насильства. У 2016-2018 роках навчання співробітників цих груп підтримував Координатор проєктів ОБСЄ в Україні. Ми також підтримували навчання операторів та диспетчерів служби «102» з ефективного реагування на випадки ДН, а починаючи з цього року продовжуємо навчати операторів, як правильно приймати дзвінки, які надходять від дітей;

- в областях створюються нові притулки та кризові центри для потерпілих від ДН;

- створені мобільні бригади соціально-психологічної допомоги потерпілим від ДН;

- ми також підтримували навчання психологів та соціальних працівників щодо впровадження корекційних програм для кривдників, які вчиняють ДН:
https://www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine/471033
https://www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine/471051
- проводяться інформаційні кампанії та створюються онлайн-ресурси для боротьби зі стереотипами та ознайомлення широкого загалу з цією проблемою. Наприклад, на платформі ЕdЕrа є онлайн-курс «ДІМ (НЕ)БЕЗПЕКИ»: https://nonviolence.ed-era.com/, де можна дізнатися все про цю проблему.
Ситуація повільно, але змінюється, проте нам ще дуже багато працювати в цьому напрямі. Складнощів також додає пандемія та карантин. Домашнє насильство – це латентне явище, яке існує не тільки в Україні, але й, на жаль, в усіх без винятку країнах світу, й офіційна статистика показує нам лише верхівку айсберга. Проте кількість звернень до поліції з приводу домашнього насильства постійно зростає. Це дає підстави вважати, що проблема домашнього насильства поступово перестає бути закритою темою в суспільстві, дедалі більше людей наважуються звертатися по допомогу.
Тетяна Медун
Розрізняють 4 форми домашнього насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне. Вони всі жахливі, та яку форму ви виокремили б, до якої варто саме зараз привернути увагу української спільноти (можливо, їй не надають достатньо уваги)?

Не думаю, що варто виокремлювати якийсь із цих чотирьох видів домашнього насильства. Як правило, все починається з психологічного насильства, а потім можуть додаватися інші види насильства в різних комбінаціях.

Проте є певний момент, який не врегульовано поки що українським законодавством, – це сталкінг, нав'язливе переслідування особи в реальному житті чи/та онлайн. Це явище досить поширене не тільки в Україні, але й в інших країнах світу. У нас наразі в законодавстві немає визначення цього терміну, не встановлена відповідальність. Дуже складно притягнути переслідувача до відповідальності, це часто стає можливим уже тільки в разі, якщо він чи вона скоїли кримінальний злочин або адміністративне правопорушення.

Стамбульська конвенція, яку Україна підписала, але поки що не ратифікувала, визначає сталкінг як неодноразове погрожування комусь через фізичне переслідування, залучення до небажаного спілкування чи навмисне інформування когось про те, що за ними ведеться нагляд, щоб змусити їх боятися за свою безпеку, завдання шкоди власності, дії проти сім'ї потерпілої, її друзів чи домашніх улюбленців або поширення недостовірної інформації через Інтернет.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції дозволила б визнати сталкінг злочином і врегулювати відповідальність за нього на законодавчому рівні.

Який механізм дій людини, яка стикнулася з проявами домашнього насильства?

Для потерпілих від домашнього насильства:

не замовчуйте проблему, розкажіть про ситуацію людям, яким довіряєте;

зателефонуйте на гарячу лінію з протидії домашньому насильству та проконсультуйтеся:

15-47 (урядова гаряча лінія) або

116-123 (Національна гаряча лінія неурядової організації «Ла Страда – Україна»);

продумайте свої дії на критичний випадок:

сплануйте план втечі з квартири чи будинку

зробіть копії документів та сховайте/передайте їх в безпечне місце

зберіть речі відповідно до сезону, необхідні ліки, ключі

домовтеся із сусідами, друзями, родичами про сигнали допомоги в разі небезпеки;

у разі загрози життю чи здоров'ю викликайте поліцію за номером 102;

зверніться по допомогу до фахівців (телефони найближчих до вас відповідних служб можна дізнатися, подзвонивши на одну з гарячих ліній вище):

соціальних служб

медичних установ

неурядових організацій

Центру правової допомоги (гаряча лінія: 0 800 213 103)



Як ви вважаєте, чи можна перемогти це явище?

По-перше, Україні потрібно ратифікувати Стамбульську конвенцію, але водночас і забезпечити впровадження тих заходів та норм, які вона містить. Адже явище домашнього насильства не вирішується лише ухваленням відповідного законодавства. Потрібна злагоджена робота всіх суб'єктів, що відповідають за реагування, протидію та запобігання ДН, ефективна взаємодія поліції, соціальних служб, юристів, судів, школи, закладів охорони здоров'я, неурядових організацій тощо.

Наразі в рамках децентралізації значні кошти й повноваження передані місцевим органам самоврядування, тому необхідно також працювати з новообраними мерами та депутатами місцевих рад, переконувати їх у тому, що для майбутнього громади потрібно й економічно доцільно опікуватися та виділяти кошти на соціальну сферу, зокрема на допомогу потерпілим від ДН.

Але найважче змінити стереотипи та упередження, які століттями жили в суспільстві, і нам потрібні значні зусилля й час, щоб їх подолати. Ця робота – досягнення нульової толерантності до насильства в суспільстві – може зайняти роки, можливо навіть кілька поколінь. Необхідно не замовчувати проблему, зробити її видимою в суспільстві. А для цього треба працювати з молоддю, через ЗМІ та соціальні медіа доносити, що ДН – не є нормою й не повинно бути частиною сімейного життя, поширювати інформацію про кращі практики з протидії ДН інших країн, про позитивні зміни в нашій країні.

Що може зробити кожен та кожна з нас?

Бути обізнаними (щоб дізнатися більше, можна, наприклад, ознайомитись зі спеціальним онлайн-курсом «ДІМ (НЕ)БЕЗПЕКИ»: https://nonviolence.ed-era.com/, який був розроблений Координатором проєктів ОБСЄ в Україні на платформі ЕdЕrа)

Бути свідомими

Бути небайдужими